Впровадження басейнового підходу до управління водними ресурсами у південних регіонах України
В статті обґрунтовується необхідність впровадження басейнового підходу до управління водними ресурсами у південних регіонах України на прикладі українського Придунав’я. Розглянуто основні проблеми у водному секторі регіону та надано рекомендації щодо їх вирішення.
За останні десятиріччя перед багатьма країнами світу постали проблеми дефіциту води, погіршення її якості та катастрофічних повеней, які уповільнюють, а у деяких випадках унеможливлюють економічний розвиток окремих регіонів та країн у цілому. За прогнозами Всесвітньої метеорологічної організації глобальне потепління клімату на планеті уже сьогодні впливає на перерозподіл води – вологі регіони стають більш вологими, а сухі все сильніше відчувають брак води. У таких умовах вирішення проблем пов’язаних з ефективним управлінням водними ресурсами набуває стратегічного значення.
Аналіз показує, що проблеми з водними ресурсами багато в чому є слідством розрізненості і неузгодженості в управлінні водними ресурсами. Між тим дослідження і практика довели, що найбільш ефективним підходом до управління є інтеграція всіх його елементів, що реалізується в концепції, відомій під назвою Інтегрованого управління водними ресурсами (ІУВР) [1].
Такий підхід сприяє координації розвитку водного сектора, землекористування і пов'язаних з ним ресурсів з метою підвищення добробуту і рівності у суспільстві, при мінімальному збитку для водних екосистем. Він формує комплексний підхід до досягнення консенсусу і компромісів між конкуруючими потребами у водних ресурсах різних секторів суспільства і зацікавлених груп на всіх рівнях, а також досягнення рівності і справедливості в сумісному використанні водних ресурсів різними країнами.
Основною адміністративною одиницею для ефективного управління водними ресурсами є річковий басейн. Запровадження басейнового підходу до вирішення проблем пов’язаних з якістю води, її дефіцитом або надлишками гарантує забезпечення як соціально-економічного розвитку, так і охорони водних екосистем.
В радянський період в Україні сформувалася кризова ситуації в галузі управління, використання та охорони водних ресурсів, яка за деякими напрямками погіршилася за часи незалежності. Вона потребує рішучих дій та ухвалення неординарних рішень. У суспільстві повинно виникнути розуміння того, що саме водний чинник є найважливішим у розвитку і розміщенні продуктивних сил, а головне – у формуванні здоров’я населення та демографічній ситуації в країні [2].
Особливо складна ситуація спостерігається в південних аридних (посушливих) регіонах країни де незважаючи на великі водні ресурси Дунаю, Дністра, Південного Бугу і Дніпра відчувається значний дефіцит води та спостерігається надмірне антропогенне навантаження на водні об’єкти. Одним з характерних прикладів є регіон українського Придунав’я.
За басейновим принципом до Придунайського регіону України доцільно віднести 7 адміністративних районів Одеської області: Ренійській, Болградській, Измаильский, Килійській, Арцизській, Тарутінській і Татарбунарській загальною площею 9,87 тис. км2, з населенням понад 455 тис. чол. Розташування регіону на межі з Румунією і Молдовою, вихід до Дунаю, найбільшої міжнародної водної артерії Європи, наявність унікальних природних ресурсів дельти Дунаю і Придунайських озер (Кагул, Картал, Кугурлуй-Ялпуг, Катлабух і Китай), представляють хорошу основу для його сталого економічного розвитку.
Придунайський регіон розташований в аридній зоні і, не дивлячись на наявність величезних водних ресурсів Дунаю, є вододефіцитним. Брак якості і кількості води, а також сучасних методів водокористування є чинником, який уповільнює економічний розвиток регіону в цілому.
Водні ресурси регіону використовуються в таких галузях господарства: 1) питне і господарсько-побутове водопостачання населення; 2) сільськогосподарське водоспоживання, в т.ч. для зрошування; 3) промислове водоспоживання; 4) водоспоживання і водокористування у рибному господарстві; 5) водокористування для річкового флоту; 6) рекреаційне водокористування; 7) природоохоронне водокористування; 8) відведення стічних вод .
Управління і використання водних ресурсів в Придунайському регіоні базується переважно на відомчому і галузевому підходах і не відповідає принципам і методам ІУВР. У регіоні немає комплексної міжвідомчої стратегії сталого водокористування, націленої на збереження водних ресурсів та їх якості. У водокористуванні переважає підхід орієнтований на одного споживача, що ускладнює встановлення відповідних стандартів якості води для різних видів водокористування і породжує конфлікти між користувачами.
Нестача стратегічного планування, заснованого на комплексному аналізі і довгостроковому прогнозі економічних, соціальних і екологічних чинників водокористування, відсутність адекватних науково обґрунтованих моделей управління водними ресурсами, брак співпраці і обміну інформацією на транскордонному рівні між Україною і Румунією, а також між країнами всього Дунайського басейну ускладнює вживання адекватних і узгоджених заходів у сфері водного менеджменту, збереження і відновлення природних екосистем Нижнього Дунаю, управління ризиками лих природного і техногенного характеру: повені, підтоплення, берегообрушення, розливи нафти і т.д.
Важливим чинником є не виконання багатьох положень Земельного і Водного Кодексів унаслідок недостатньої розробленості підзаконних актів (нормативної бази) або через відсутність необхідного фінансування.
Відсутність інтегрованого управління водними ресурсами і неефективні методи водокористування породжують багато соціальних проблем. У регіоні склалася кризова ситуація з питним водопостачанням. У Болградському, Арцизському, Тарутинському районах прісної води недостатньо, сільське населення використовує для господарчо-побутових потреб воду з підвищеним вмістом солей. Міста Килія і Вилкове для питного водопостачання використовують Дунайську воду. У Болградському районі функціонує система водопостачання з оз. Ялпуг, мінералізація води в якому перевищує нормативи для питного водопостачання. Низька якість питної води, поганий стан або відсутність очисних споруд, відсутність каналізації у більшості населених пунктів регіону, а також низький рівень санітарної культури населення ведуть до підвищення захворюваності холерою і іншими гострими інфекційними шлунково-кишковими захворюваннями, а також вірусним гепатитом (вище, ніж в середньому по Одеській області).
Водно-болотні угіддя (ВБУ) заплави Нижнього Дунаю виконують екологічні і гідрологічні функції, що приносять пряму користь місцевому населенню. Однією з найбільш важливих функцій Придунайських ВБУ є роль, яку вони відіграють у розвантаженні ґрунтових вод, затриманні зважених наносів, токсинів і біогенів, очищенні води і контролі паводків. Вони також виконують ряд важливих соціально-економічних функцій, наприклад, підтримують рибні, лісові ресурси, високу біорізноманітність, є цінним ресурсом для туризму і рекреації.
У середині минулого століття за декілька десятків років уздовж української ділянки Дунаю було осушено більше 50 % заплавних земель. Обвалування і перетворення лівобережної заплави і островів в сільськогосподарські угіддя, створення на базі Придунайських озер водосховищ, забруднення дунайської води і стоку малих річок, тотальне розорення степу призвели до корінної зміни навколишнього середовища. Багато ВБУ і дельти Дунаю взагалі були істотно підірвані.
Для успішного управління, збереження і відновлення ВБУ в першу чергу необхідно провести інвентаризацію існуючих угідь і визначити території, де ці екосистеми можуть бути відновлені. Також необхідна жорстка регламентація водокористування і використання земель водного фонду, впровадження стійких технологій обробки сільськогосподарських земель на всій території водозбору. Необхідна активна співпраця з регіонами членами Єврорегіону «Нижній Дунай» для розробки єдиної стратегії і політики водокористування з урахуванням збереження і відновлення ВБУ.
Істотний чинник екологічних проблем регіону є традиційне ігнорування принципів раціональної і екологічно безпечної господарської організації території, відсталі технології сільськогосподарського виробництва, яке є основним водоспоживачем (близько 80 %) і забруднювачем водних ресурсів в регіоні [3].
Особливу увагу в процесі управління водними ресурсами необхідно приділити потенційно небезпечним об'єктам, що розташовані в заплаві Дунаю і по берегах Придунайських озер: шкідливі виробництва, необладнані склади отрутохімікатів, скотомогильники, звалища побутових відходів і т.п.
Одним з основних стримуючих факторів розвитку системи управління водними ресурсами і землекористуванням в найближчому майбутньому будуть негативні наслідки глобальної зміни клімату, які в даний час в процесі управління водними ресурсами практично не враховуються. Для Придунайського регіону України ці наслідки виражатимуться у підвищенні температури, зміні кількості і режиму атмосферних опадів, збільшенні частоти і інтенсивності повеней на Дунаї і інших екстремальних гідрометеорологічних явищ, скороченні стоку малих річок, підвищенні рівня Чорного моря і пов'язаним з ним затопленням приморських ділянок дельти Дунаю, скороченні площ і деградації ВБУ, засоленні ґрунтових вод та ін. Існує гостра необхідність оцінки майбутніх змін на регіональному рівні і виробленні підходів по трансформації і адаптації існуючої господарської інфраструктури і управління наземними і водними екосистемами.
Оцінка системи протипаводкових споруд, проведена в рамках проекту Tacis «Попередження надзвичайних ситуацій і захист від паводків в Єврорегіоні «Нижній Дунай» показала, що існуючі протипаводкові споруди уздовж українського берега річки не забезпечують гарантований захист територій від затоплення при високих і катастрофічних паводках. Понад 30 км протяжності лінії протипаводкових гребель знаходяться в аварійному стані і потребують термінового ремонту [4]. Ставка виключно на традиційні методи гідротехнічного захисту від повеней (тотальне обвалування заплавних земель) довела свою неефективність.
Підвищення інтенсивності й частоти повеней, забруднення Дунаю і його приток в результаті аварійних скидів забруднюючих речовин обумовлюють необхідність створення транскордонної комплексної системи управління ризиками і взаємодії при надзвичайних ситуаціях та попередження про паводки.
Ефективний транскордонний моніторинг повинен стати основою для ухвалення управлінських рішень в прикордонних областях України, Румунії і Молдови. Національні системи гідрометеорологічного моніторингу в прикордонних районах знаходяться у кризовому стані, що обумовлено недоліком державного фінансування, морально і фізично застарілим устаткуванням, а також застарілими методами спостереження, відбору і аналізу проб. Особливо це актуально для України і Молдови.
Брак і неузгодженість даних гідроекологічного моніторингу ведуть до екологічних і політичних спекуляцій: навколо будівництва судноплавного глибоководного ходу по гирлу Бистре, перерозподілу водного стоку між румунськими та українськими рукавами в дельті Дунаю та ін., а також не дозволяють забезпечити оперативне вживання заходів при надзвичайних ситуаціях (НС) і знижують ефективність управління водними ресурсами, та можливість відстоювання інтересів України у басейновому контексті.
Створена у рамках «Угоди між урядом України і урядом Румунії про співпрацю в галузі водного господарства на прикордонних водах» від 30.09.1997 р. система транскордонного гідрометеорологічного моніторингу вимагає розвитку і модернізації. Необхідна гармонізація методологій і термінів проведення моніторингу і відбору проб, розробка єдиних протоколів оперативного обміну даними, інтерпретації баз даних. Критично важливим є підвищення швидкості обміну інформацією і доведення отриманих результатів до місцевих влад і споживачів, що особливо важливо при НС на Дунаї і в басейні річки.
Необхідно об'єднати досвід, кращі практики і інформацію, накопичені в рамках проектів і програм Європейської комісії Phare і Tacis на території прикордонних областей Румунії і України у сфері моніторингу і управління водними ресурсами. Крім того, необхідна глибша інтеграція системи транскордонного моніторингу на Нижньому Дунаї в систему басейнового моніторингу і оповіщення на Дунаї, а також активніша взаємодія з Міжнародною комісією по захисту річки Дунай (МКЗД).
Одним з важливих чинників для ефективного управління водними ресурсами в Придунайському регіоні є покращення транскордонного співробітництва з республікою Молдова, оскільки значна частина водозборів більшості малих річок регіону, весь локальний басейн водосховища Кагул та понад 90 % локального басейну водосховища Кугурлуй-Ялпуг розташовано в на її території. Основою для такого співробітництва є «Угода між Урядом України і Урядом республіки Молдова про спільне використання і охорону прикордонних вод» від 23.11.1994 р. Невідповідне виконання цієї угоди під час проектування і будівництва нафтатерміналу біля с. Джурджулешти призвело до напруження двосторонніх відносин та створило потенційну загрозу для питного та господарського водопостачання Придунайського регіону України та екосистемі дельти Дунаю в цілому.
Важливо зазначити, що у Придунайському регіоні порівняно низький рівень суспільної свідомості й участі громадськості в екологічному плануванні та охороні природного середовища, включаючи управління водними ресурсами.
Великою проблемою є брак поінформованості фахівців водогосподарських організацій і водокористувачів про нові підходи і методи управління і використання водних ресурсів, сталих форм водо- і землекористування та управління відходами.
Відсутність комплексного підходу і узгоджених дій по використанню води і пов'язаних з нею ресурсів (рибних, рекреаційних та ін.) обумовлює необхідність розробки і впровадження ефективної стратегії комунікації у водному секторі для залучення великого числа учасників, широкої громадськості, практиків в питаннях водо- і землекористування для більш ефективного управління водними ресурсам на місцевому та регіональному рівнях.
Політика ЄС, у тому числі й у сфері управління природними ресурсами, має все більший вплив на транскордонну співпрацю в басейні Дунаю. Вступ Румунії і рух України в напрямку Європейської інтеграції підсилює цей вплив. На протязі 2003 – 2009 років МКЗД спільно з усіма країнами-учасницями конвенції був розроблений «План управління річковим басейном Дунаю».
Наступним кроком є розробка планів управління річковими басейнами головних суб-басейнів Дунаю: Сави, Тиси, Сирету і Пруту, Дельти Дунаю. Сьогодні в рамках проекту “Спільний екологічний моніторинг, оцінка та обмін інформацією задля інтегрованого управління регіоном дельти Дунаю” що виконується за підтримки Міжнародної ініціативи «Навколишнє середовище й безпека» (ENVSEC) іде підготовка Аналітичного звіту щодо стану суб–басейну дельти Дунаю відповідно до вимог Рамкової водної директиви ЄС [5]. Аналітичний звіт стане підґрунтям для майбутньої розробки трьохстороннього румунсько-українсько-молдавського Плану управління річковим басейном для суб-бусайну дельти Дунаю.
Гостро встає питання про необхідність узгодження стратегії і тактики управління водними ресурсами дельти Дунаю між Україною і Румунією, погодження і приведення українських стандартів і параметрів (показників) до вимог Рамкової водної директиви, подальшої інтеграції української і румунської систем моніторингу за якістю водного середовища на трансграничних водних об'єктах. Необхідна розробка програми заходів по досягненню мети Рамкової водної директиви ЄС на українській ділянці басейну Дунаю.
Таким чином, велика частина проблем Придунайського регіону пов'язана з переважаючими в господарському управлінні галузевими і відомчими підходами, поганим територіальним плануванням, відсутністю науково обґрунтованої політики водокористування, що обумовлює необхідність впровадження басейнового підходу до управління водними ресурсами.
Реалізація цього підходу потребує певної реформації організаційної структури управління водними ресурсами, нової регламентація функцій і повноважень кожного рівня структури по наданню водогосподарських послуг та створення відповідної інституціональної основи в регіоні.
З 1 лютого 2008 р. з метою створення органу управління водозбірними басейнами та вдосконалення структури управління водогосподарсько-меліоративним комплексом та раціонального використання державного майна Придунайське управління каналів, захисних споруд і водосховищ Одеського обласного виробничого управління водного господарства реорганізується в Дунайське басейнове управління водними ресурсами (БУВР). До компетенції якого буде відноситися управління водними ресурсами української частини басейну річки Дунай в межах Кенійського, Болградського, Ізмаїльського та Килійського районів Одеської області, експлуатація придунайських водосховищ Кагул, Каратал, Кугурлуй-Ялпуг, Катлабух та Китай, експлуатація гідротехнічних споруд (протипаводкових дамб, шлюзів, каналів) [6].
До основних факторів, які суттєво впливають або можуть уповільнити процес впровадження басейнового управління водними ресурсами в Придунайському регіоні України у майбутньому можна віднести:
• неузгодженість загальнонаціонального і регіонального законодавства;
• брак стратегічного комплексного планування на державному, регіональну і місцевому рівнях та координації у міжнародному аспекті;
• прихильність у сфері управління до галузевого і відомчого підходів;
• брак досвіду в області інтегрованого управління водними ресурсами, менеджменту ВБУ і використанні їх ресурсів.
• брак бюджетних коштів;
• низький рівень суспільної свідомості у сфері стійкого використання води, землекористування, управління відходами, збереження і відновлення природних екосистем і їх функцій та ін.
На сьогодні в Україні запропонована нова модель управління водними ресурсами, за якої управління зосереджується у Басейновій Раді річки, що формується з представників державної і місцевої влади, водокористувачів, науковців, громад і яка розробляє напрями водної політики в басейні, виробляє виконавчі документи, затверджує оперативні та стратегічні (довгострокові) плани, ставки платежів за різні види водокористуванні тощо [7].
На загальнодержавному рівні стратегічні цілі, водну політику країни визначатиме Національна Рада з водних проблем, виконавчим органом якої буде державний органи управління водним господарство, який готуватиме матеріали для Ради і за її дорученням розроблятиме законодавчо-правову і нормативно-методичну базу [7].
Таким чином, у запропонованій концепції Басейнова Рада річки виступає законодавчим органом управління, а роль виконавчого органу надається Водному агентству, яке працюватиме на постійній основі під керівництвом Басейнової Ради.
В ідеалі фінансування всіх заходів у басейні, спрямованих на раціональне використання водних ресурсів та утримання органів управління має здійснюватися за рахунок водокористувачів.
Впровадження інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом буде сприяти сталому територіальному розвитку, координації розвитку водного сектору, сталому використанню пов'язаних з ним ресурсів, створенню ефективної економіки та підвищенню якості життя місцевого населення в Придунайському регіоні України.
Автор: Дьяков Олег Анатолійович, кандидат географічних наук
Завантажити документ dyakov_rbm-in-lder-fin.pdf
Використані джерела
1. Інтегроване управління водними ресурсами. Глобальне Водне Партнерство-Україна// http://gwp-ukraine.env.kiev.ua
2. Сташук В., Яцик А. Україна на шляху до басейнового принципу управління водними ресурсами. // Науково-технічний журнал «Водне господарство України» // – Київ, 2007. – № 4. – С. 6 - 10.
3. Программа менеджмента природной среды и план действий для сохранения естественного состояния и устойчивого менеджмента региона Придунайских озер / под общей редакцией П. Гориап. Ленделл Миллз Лтд, АРКАДИС Евроконсалт. – Одесса, 2003. – 145 с.
4. Матеріали проекту Tacis «Попередження надзвичайних ситуацій та захист від повеней у Єврорегіоні «Нижній Дунай» // http://src.org.ua
5. Directive 2000/60/EC of the European Parliament and of the Council establishing а framework for the Community action in the field of water policy // http://ec.europa.eu/environment/water/water-framework/index_en.html
6. Наказ Державного Комітету України по Водному Господарству №241 від 16.11.07 «Про реорганізацію Придунайського управління каналів, захисних споруд і водосховищ Одеського облводгоспу».
7. Сташук В., Яцик А. Україна на шляху до басейнового принципу управління водними ресурсами. // Науково-технічний журнал «Водне господарство України» // – Київ, 2007. – № 4. – С. 6 - 10.